Чи загрожують Україні пилові бурі та чим шкодять лісу окопи: інтерв'ю з ботаніком НАН

Війна перекроїла екологічну карту України, перетворивши цілі регіони на полігони незворотних змін. Ліси на сході ризикують на десятиліття стати токсичними "червоними зонами", а заміновані степи півдня без догляду стрімко деградують, втрачаючи своє унікальне біорізноманіття. 

В інтерв’ю РБК-Україна академік НАН України, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного Яків Дідух розповів, як війна руйнує довкілля, що відбувається на місці Каховського водосховища і як науковці готуються довести факт екоциду в міжнародних судах.

Головне:

• Війна як екоцид: Науковці розробляють унікальну методику, яка дозволить перевести екологічні втрати у грошовий еквівалент для міжнародних судів.
• Динаміка руйнувань: Пожежі та окопи – найбільша загроза для лісів, тоді як степи півдня стрімко деградують через замінованість та відсутність догляду.
• Друге життя Каховки: На місці водосховища формується унікальний заплавний ліс, проте майбутнє цих територій залишається "мозаїчним" та непередбачуваним.
• Загроза пилових бур: Через відсутність догляду за степами та лісосмугами, а також зміну клімату, ризик масштабних пилових бур на півдні України суттєво зростає.
• Державний виклик: Відсутність спеціалізованого відомства з довкілля та дефіцит екологічного мислення у владних кабінетах заважають ефективному подоланню екологічних наслідків війни.

Фото: Як війна впливає на довкілля України (інфографіка РБК-Україна)

– Пане Якове, від початку великої війни ви вивчаєте її вплив на природу. Як проводите такі дослідження, коли частина територій замінована, а частина залишається окупованою?

– Ми почали їздити в експедиції практично з перших місяців повномасштабної війни. Досліджуємо різні локації. Працювали у Чорнобильській зоні – коли росіяни відступили, там почалися сильні пожежі й вигоріло багато лісу. Ще один об’єкт – старі дубові ліси на Київщині у Бородянському лісництві, де окупанти нарили капонірів та окопів.

Також працювали в Національному парку "Залісся", на території знищеного Каховського водосховища та в національному парку "Святі Гори", де відбулися масштабні пожежі.

Такі експедиції не завжди безпечні – одного разу на півдні ми навіть потрапили під обстріл. Тому, крім того, що збираємо польові матеріали, також опрацьовуємо супутникові знімки, особливо з територій, до яких не маємо доступу. Тоді все аналізуємо і складаємо загальну картину.

– Чи можна вже сказати, які екологічні втрати стали для України найболючішими?

– Найбільше пошкоджені ліси. Вони потерпають не стільки від прямого удару, як від пожеж. Іноді ворог їх підпалює навмисно, щоб нашим військовим не було де ховатись. Ще одна біда лісів – окопи, які порушують всю структуру екосистеми, ґрунтовий покрив. Їх важко засипати, бо багато куди техніка не може пройти.

Втрата Серебрянського лісу на Луганщині – одна із найбільших екологічних шкод, яких завдала війна. Колись це були чудові соснові ліси, хоча частково і штучно посаджені, але там були також природні вільшняки, болотяні ділянки. Тепер ці величезні масиви лісів знищено.

Втрачено унікальний біотоп реліктових крейдових борів у Національному парку "Святі гори", який за нашими пропозиціями включили до Резолюції 4 Бернської конвенції. Тобто він підлягав охороні на європейському рівні.

Фото: Академік НАН України, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного Яків Дідух (інфографіка РБК-Україна)

Степи ж від пожеж постраждали менше, але вони сильно заміновані. Цьогоріч ми працювали на Херсонщині та Миколаївщині – фактично ходили по "мінних полях". Ці території будуть недоступні для сінокосіння чи випасу ще десятиліттями, бо у першу чергу розміновують угіддя для посівів.

Також через бойові дії багато сіл розбиті, люди виїхали і повертатися нема куди. А це означає, що навіть "чисті" від мін степи пустують: там ніхто не ходить, корови не випасаються. З часом вони почнуть заростати чагарниками і ми можемо їх втратити. Тобто кожна екосистема страждає від специфічного впливу.

– У Франції після Першої світової війни сформувалася "Червона зона", яка недоступна для життя через колосальну концентрацію вибухонебезпечних предметів. Чи може в Україні повторитись такий сценарій?

– Я побоююся, що в районі Серебрянського лісу, де кілька років точаться бої, може сформуватися подібна зона. Одна справа – зарити окопи та посадити ліс, інша – очистити ґрунти від хімічного забруднення, адже вони вже насичені токсинами.

Тому, можливо, в майбутньому краще справді обмежити доступ до таких зон. Все одно, ніяких ягід чи грибів там збирати не можна буде. Зазвичай, радіоактивні та токсичні речовини найбільше накопичують гриби, а також болотні та лісові рослини, як-от журавлина чи чорниця.

– Часто ліс сприймають лише як "легені планети", але це не єдина їхня цінність. Чому насправді втрата насаджень є критичною?

– Треба розуміти, що із втратою лісу ми втрачаємо не лише деревину, а трав’яні рослини, тварини, мікроорганізми ґрунту. Тобто відбувається ланцюгова реакція. І такі втрати "екосистемних послуг" слід оцінювати, бо для їх відновлення потрібен і час, і технічно-матеріальні ресурси.

Поясню на прикладі пожеж у Чорнобильській зоні: внаслідок бойових дій дерева вигоріли, а залишки неможливо було прибрати. Це перешкоджає відновленню природних видів. Оскільки процеси порушились, то там почали поширюватись адвентивні (чужорідні) види, які витісняють місцеві рослини.

Тому лісники мають стежити за відновленням: десь підсадити дерева, а десь, навпаки, видалити зайве. Щоб сформувався повноцінний ліс, потрібно не менше 60 років.

– Як швидко природа поглине окопи? І чи справиться вона тут самостійно, адже досі зустрічаємо їх у лісах ще з часів Другої світової?

– Ми справді маємо місця, де досі видно окопи навіть Першої світової. Відновлення мікрорельєфу залежить від ґрунту: піщані рухливі субстрати швидше нівелюються, а якщо такі рови в степу на виходах вапняків чи крейди – вони самі по собі не зникнуть ніколи.

Окопи та вирви від мін і снарядів заселяються адвентивними видами, що сприяє їх подальшому розповсюдженню у природні екосистеми. А якщо ті засипати, то за кілька років там відновиться природний покрив.

Втім, це додаткові витрати, та ще й техніка не всюди проїде. Але на природне поглинання окопів піде дуже багато часу.

Фото: Яків Дідух вважає, що окопи потрібно засипати, оскільки на поглинання їх природою піде багато часу (інфографіка РБК-Україна)

– Уже минуло 3 роки з моменту підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. Що зараз відбувається на місці водосховища?

– Вперше ми приїхали туди за три тижні після трагедії і побачили "марсіанські" пейзажі. Вже тоді там висіялася верба. Восени вона виросла до двох метрів. Це нас вразило, бо з такою швидкістю у другій половині літа рослини зазвичай не ростуть.

Річ у тім, що Каховське водосховище розташоване у степовій зоні, а це – чорноземи. Сюди змилися родючі мули, які й дали поштовх такому росту: вже за 3 роки дерева сягають у середньому 5 метрів.

Зараз там формується тополево-вербовий ліс. Верба цінна тим, що абсорбує шкідливі речовини, не дає їм вимиватися, і стабілізує процеси в заплаві.

Крім того, вона інтенсивно поглинає вуглекислий газ, що важливо для клімату, а завдяки високій транспірації – активно випаровує вологу. У заплавних лісах мешкає більше видів птахів, звірів, комах, ніж в інших типах лісів.

Фото: Яків Дідух уже 3 роки досліджує екологічні наслідки від підриву дамби Каховської ГЕС (інфографіка РБК-Україна)

Це динамічні, високоефективні екосистеми, хоча цінність деревини низька. Вони фактично знищені людиною. Якщо ці ліси сформуються остаточно, вони можуть бути одними із найбільших заплавних лісів у Європі.

Однак верба, розростаючись, забиратиме багато води. Якщо її рівень знизиться, частина дерев може загинути від посухи, і деякі ділянки залишаться відкритими з пісками. Таким чином сформується заплавна "мозаїка": десь вода, десь болота, десь ліси і навіть піщані степи.

Водночас місця, де накопичилися мушлі, залишаються сухими і дуже повільно заростають – туди можуть вселятися степові види. Буде такий складний комплекс.

– Скільки років піде на формування нової екосистеми?

– Верба – одне з дерев, що ростуть найшвидше. За 20 років це вже будуть більш-менш стабільні системи. Взагалі верба живе до 60-70 років, а далі гине. Колись у наших заплавах росли навіть дуби, тому в далекій перспективі там можуть з'явитися заплавні діброви.

– Чи можна говорити, що зараз триває відновлення Великого Лугу? Чи це вже інша екосистема?

– Є вислів, що в одну річку двічі не ввійдеш. Відновлення до початкового стану в природі неможливе. Того первинного Великого Лугу не буде – багато чого було знищено ще під час затоплення цих територій при створені водосховища.

Рельєф там уже зовсім інший, сформувалися нові ґрунти, з’явилися мулові відклади та нашарування мушель. Отже, Великий Луг постане в зовсім іншому вигляді.

– Природа відновиться сама чи треба втручатися в цей процес?

– Втручатися потрібно виважено, контролювати ці процеси, щоб формувалися природні екосистеми. Через зміни клімату та інші чинники в нас з’являється велика кількість адвентивних рослин. Сотні чужорідних трав'яних, деревних і чагарникових видів заселяють наші території, просуваючись переважно з півдня.

Зараз екосистеми порушені, тому "чужинці" активно проникають на вільні місця, витісняючи місцеві види. Колись давно у заплавах росла верба біла, а тепер дуже поширений гібрид верби білої із ламкою, так звана верба червоняста.

Активно також поширюються клен американський та аморфа кущова – це хороший медонос, але вид для нас чужорідний. По берегах росте маслинка вузьколиста. Вони будуть проникати далі, а для наших природних екосистем це згубно. Тому потрібно розумно втручатися, щоб регулювати й контролювати ці процеси, а природа візьме своє.

– Через підрив дамби ми втратили якісь рідкісні види?

– Є такі побоювання, але вони потребують підтверджень. Ендемічні види, занесені до Червоної книги, в основному росли на лівому березі Дніпра, а туди у нас досі немає доступу через окупацію.

Після підриву дамби Каховського водосховища вода могла змити місцезростання цих рідкісних видів, але чи відновилися вони, чи вже втрачені – ми не знаємо.

Могли зникнути перлинні волошки, які ростуть на південних піщаних дюнах. Але щоб це довести, нам треба приїхати безпосередньо в ареал їхнього зростання і провести пошуки. Зараз це неможливо.

Фото: Яків Дідух під час експедиції на території колишнього Каховського водосховища (з особистого архіву експерта)

– Південь України особливо цінний своїми унікальними степами. Які загрози від їх втрати?

– Степи фрагментарно залишилися лише в Україні, Росії, Казахстані та Монголії, а в Західній Європі їх практично немає. Тому тамтешні науковці навіть не до кінця розуміють їх специфіку.

На широких степових просторах формувалася наша цивілізація, культура. Це основа нашого історичного розвитку. А сьогодні у нас фактично немає просторових степових екосистем, збереглися лише фрагменти на схилах, непридатних для оранки. Ми навіть не можемо уявити, яким був би степ у цілісному вигляді.

Степовий біом – це велика кількість специфічних видів флори та фауни, які більше ніде не зустрічаються. І вже сьогодні при відсутності випасу, зміні клімату ці степові ділянки починають заростати чагарниками.

До того ж є намагання їх штучного заліснення – схили терасують, щоб збільшити лісистість. Але втрачаючи степи, ми втрачаємо унікальне біорізноманіття, водночас справжнього лісу там не буде.

– А як щодо лісосмуг на півдні? У 1950-70-х роках їх засадили, щоб зупинити пилові бурі. Зараз небезпека цього катаклізму повернулася?

– Лісосмуги дуже пошкоджені, але на них впливають не лише бойові дії. Ці дерева вже досить старі й почали відмирати природним шляхом, а коштів на нові насадження немає. Це серйозні фінансові витрати.

У цих смугах свого часу висаджували маслинку вузьколисту, робінію (білу акацію) та ясен пенсільванський. Вони інтенсивно розростаються, оскільки не є нашими природними видами, тому йде певне відновлення.

Проте їх втрата відбувається і через зміни клімату. На півдні садили тополю пірамідальну, але через зменшення вологи дерева починають засихати. Тобто на лісосмуги впливає цілий комплекс чинників.

Біда ще й у тому, що за ними немає догляду. Зараз їх потрібно передати на баланс лісгоспів, які б фахово стежили за станом насаджень, їх відновленням.

Якщо кліматичні зміни посилюватимуться і ділянки на півдні оголюватимуться, пилові бурі можуть перестати бути локальним явищем і набути значних масштабів.

Фото: Яків Дідух проводить польові дослідження екологічних наслідків від війни (з особистого архіву експерта)

– Чи є вже попередні підрахунки, на яку суму Росія завдала екологічних збитків?

– Ми як науковці займаємося розробкою методики оцінки збитків. У нас немає доступу до територій, які тимчасово окуповані чи заміновані. Десь ліс міг вигоріти повністю, а десь пройшла лише низова пожежа. Тобто ми не знаємо реального стану, до того ж частина матеріалів засекречена.

Ми не ставимо собі завдання надати фінальну оцінку прямо зараз – наша мета полягає у створенні надійної методики, з якою ми зможемо виходити в міжнародні інстанції для отримання відшкодування.

Оцінюємо, як перевести втрачену біомасу в грошовий еквівалент на основі загальноприйнятих міжнародних підходів, аби згодом до нас не виникало жодних питань.

Вже зараз наші розрахунки показують, що щорічна екологічна вартість одного гектару оцінюється в 10-15 тисяч доларів. Сюди закладено вартість їх функцій, зокрема ґрунтотворення, кліматичної ролі, але потрібно рахувати затрати на відновлення, рекреаційно-соціальне значення.

Як тільки ми отримаємо відповідні дані про загальні площі знищених лісів, зможемо вивести підсумковий розмір збитків.

– А на якому етапі зараз розробка цієї методики?

– Ми ще торік підготували методику і подали її до Міндовкілля. Але з’ясувалося, що на основі лише текстової частини відомству важко робити розрахунки, тому ми розробляємо спеціальну програму: достатньо ввести в неї вихідні дані, і вона автоматично видасть результат.

На наступному етапі Державна екологічна інспекція або Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, маючи дані про масштаби руйнувань, зможуть підрахувати усі збитки. А далі вже юристи подаватимуть позови до міжнародних судів, щоб домогтися репарацій.

Фото: Яків Дідух з колегами розробляє методику оцінки екологічних збитків від війни (інфографіка РБК-Україна)

– Чи допомагає світова спільнота в дослідженнях?

– Ми відвідуємо міжнародні конференції, даємо інтерв’ю іноземним ЗМІ, але фінансування з-за кордону нема. Деякі наші статті навіть не приймають до публікації, якщо в них є слово "війна" – іноземці воліють вживати "конфлікт" або "зовнішні обставини". Переконують, що наука має бути нейтральною.

– Що зараз має робити держава, щоб протидіяти катастрофічним наслідкам?

– Є кілька проблем. Нам бракує екологічного мислення на рівні державних діячів. Ба більше, у нас уже немає профільного відомства, оскільки торік Міндовкілля приєднали до Міністерства економіки.

А екологи і економісти мислять різними категоріями, мають різне бачення проблем, методики оцінки. Це впливає і на прийняття законодавчих документів, а їх виконання не має належного контролю на місцях.

Попри те, що останніми роками з’явилося чимало екологічних організацій, нам все одно не вистачає фахівців, чий голос був би вагомим. Зараз нам потрібна критична маса екологів, здатних стратегічно мислити і впливати на державні рішення.